Just 'cause you feel it
Doesn't mean it's there
Багато в чому Hail to the Thief, поговорити про котрий я вирішила сьогодні з нагоди двадцятої річниці цього альбому – знакова та переломна робота в творчості Radiohead. По-перше, це останній альбом в якості гурту, підписаного на мейджор-лейбл. По-друге – це альбом, процес запису котрого тривав найшвидше з усієї решти альбомів Radiohead – лише кілька тижнів, а відбувався процес написання та запису Hail to the Thief на тлі доволі значної події в житті одразу кількох учасників гурту – вони вперше стали батьками. До того ж, тільки-тільки завершився світовий тур на підтримку попередніх двох альбомів. Можна було би припустити, що всі ці фактори так чи інакше матимуть негативний вплив на те, яким вийде альбом, але, на щастя, так не сталося, хоча не обійшлося без нюансів.
Тематично Hail to the Thief, реліз якого відбувся 9 червня 2003 року, став реакцією гурту на результат виборів президента США 2000 року, на яких перемогу здобув кандидат від Республіканської партії Джордж Буш-молодший. Тож, кожна пісня так чи інакше містить в собі певний соціально-політичний підтекст, котрий в них зчитується прямо або опосередковано. Найочевиднішим це є в першій же пісні альбому. 2+2=5 – така собі музична варіація «1984» Джорджа Орвелла. Жвава та енергійна, вона ніби повертає слухача до звучання перших двох альбомів, котре було побудоване переважно на гітарах.
Однак, тематична спорідненість пісень не доповнюється тут спорідненістю звучання. Вже буквально на другому треці альбому стане зрозумілим, що це – не повернення «до витоків», а скоріше намагання експериментувати зі змішуванням традиційного гітарного та електронного звуку. В альбомі присутні також і фортепіанні моменти як, наприклад, Sail to the Moon – удавано проста і дуже повільна баладна композиція, розташована між двома надзвичайно химерними та однаково жвавими треками. Надалі таких тут буде ще декілька. Також в фінальній пісні альбому слухача чекає несподіванка у вигляді вокалу в речитативній манері, абсолютно непритаманній для Radiohead.
Все це в поєднанні, звісно, створює надзвичайно широкий та різноманітний звуковий ландшафт, розтягнутий на 14 треків загальною тривалістю майже година. Ландшафт настільки нерівномірний та непередбачуваний, що він може змінюватись навіть всередині одного треку: зміною темпу, розміру, загального мелодійного малюнку. Малюнку, котрий доволі традиційно і очікувано не завжди є привітним до слухача. Але водночас і виглядає це так, наче це робота гурту, котрий тільки-тільки відшуковує ідеальне для себе звучання.
Попри велику кількість хітів, в компанії усіх попередніх і подальших робіт в дискографії Radiohead, Hail to the Thief має доволі дивну репутацію. Здебільшого - саме через ось цю свою звукову нерівномірність. При його прослуховуванні дійсно може виникати враження, що альбом трохи страждає від надмірної кількості ідей і водночас - відсутності будь-якої логічності і послідовності в їх викладенні.
Коментарі
Дописати коментар