Про інді-музику і те, що не так з цим терміном

 А не так з ним приблизно все.

Почати потрібно з головного і абсолютно очевидного: інді-рок чи інді-поп – це не жанри, тому що такого жанру як «інді» в принципі не існує. Слово «інді» походить від англійського «independent» тобто «незалежний». У масовій культурі (чи то музика, чи кіно, чи, наприклад, відеоігри) словом «інді» заведено маркувати продукти, що вироблені маленькими, незалежними компаніями.

Якщо ми говоримо про музику, префікс «інді» мав би означати, що артист чи гурт співпрацює з незалежним лейблом – компанією, що займається виробництвом та просуванням творчості артистів, їхніх аудіо- чи відеозаписів на тих чи інших носіях, але при цьому не належить жодному з «гігантів» музичної індустрії: Universal, Sony чи Warner. Вважається, що артисти, підписані на незалежні лейбли, мають більше творчої свободи та змогу створювати те, що хочуть, а не те, що буде краще продаватися. Також незалежними з абсолютно зрозумілих причин мають право називатися артисти, що працюють самостійно, не маючи контрактів з лейблами. Але зараз поняття «інді» настільки викривлене, що це все не завжди працює саме так. І це проблема.

Два простих приклади: основними тегами для визначення жанру гуртів HAIM та Twenty One Pilots є інді-поп та інді-рок. Перші співпрацюють з лейблом Columbia, що входить до холдингу Sony, другі – з Fueled By Ramen, який є дочірньою компанією Warner Music Group. Тобто це все – вже не інді, не має права так маркуватися. Але ж маркується. Спробуємо розібратися, чому.

Ознаки музики, яка «звучить як інді»

Окей, спробуємо просто примиритися з тим фактом, що творчість музикантів на мейджор-лейблах іноді можуть ідентифікувати як «інді». Очевидно, що не з причини співпраці з незалежною компанією. А з яких же тоді? Найчастіше це стається через невміння або неспроможність віднайти жанрову номінацію для того, що чуєш. Це можна пробачити будь-якому пересічному слухачеві, який і не повинен добре знатися на жанрах, але не можна пробачити шанованим музичним виданням, журналісти яких пишуть свої відгуки на ті чи інші альбоми, бо в такому випадку це не що інше, як елементарна професійна некомпетентність. Ось кілька причин, з яких «не інді» може ідентифікуватися як «інді»:

• Це відчувається як музика, «зроблена своїми руками», самостійно, без залучення великої кількості продюсерів чи сонграйтерів. Або не відчувається, а є такою фактично. Дійсно, незалежні музиканти зазвичай самі пишуть і лірику, і музику, самі займаються продакшеном власної платівки та іншими технічними питаннями, або ж залучають до цього процесу якогось одного спеціаліста, а не цілу команду. Але так працює й, наприклад, Tame Impala: Кевін Паркер сам пише свої пісні, сам продюсує, займається мастерінгом та розробкою художньої концепції. Чи надає такий підхід йому право називати себе «незалежним музикантом», тобто «інді»? Ні, тому що релізи його альбомів відбуваються під лейблом Interscope. Чи робить його музику поганою те, що він випускає її саме на цьому лейблі, а не на якомусь умовному Marathon Artists, чи знецінює це його роботу? Аж ніяк.

• Використання так званої «lo-fi естетики», що створює враження, наче пісні записані не у сучасній студії звукозапису з дороговартісним обладнанням, а умовно кажучи, у власній вітальні музиканта на смартфон, а потім зведена та доведена до ладу у тій же вітальні на його власному ноутбуці. Іноді це й справді може бути так, але частіше за все - ні, якщо ми говоримо про музикантів типу тих, що були згадані вище. 

• Акцент зроблено на автентичності та щирості, на атмосфері, а не на віртуозності чи майстерності. Це дуже умовна та відносна категорія, тому що не завжди майстерні виконавці з широким вокальним діапазоном є нещирими, не завжди є нещирими видатні та віртуозні музиканти, що підходять до процесу створення музики надзвичайно креативно. І не завжди щирими є ті, хто так собі і грає і співає, але вважає, що гарно вміє. Найчастіше щирим в музиці (та й не тільки у ній) вважається те, за чим стоїть якась особиста історія, у що вкладено певний сенс.

Що ми насправді чуємо, на що хочемо чи можемо сказати «інді»?

Що завгодно. Буквально. Від танцювального попу до атмосферного пост-року чи якогось «брудного» та «брутального» пост-гранджу. Ось це - інді-поп:

а ось це - ні:

Це - інді-рок (так званий "гаражний рок", якщо точніше):

а це - ні:

Ось цей чембер-поп ми можемо ідентифікувати як "інді":

а цей - краще не треба:

Чому це взагалі можна вважати проблемою?

Тому що це знецінює працю музикантів, які НАСПРАВДІ є незалежними. Музикантів, за якими не стоять величезні команди, в промоуцію яких не вкладаються шалені гроші, які з власної творчості не отримують тих коштів, на які вони могли б мати розкішне життя десь там у лос-анджелесах. Ще одна причина - хаос, який зазвичай панує в "жанрових" автоматично генерованих плейлистах з префіксом "інді", що вам їх можуть запропонувати стримінгові сервіси.

Водночас інді-музиканти - це не завжди про виступи в тісних підвальних приміщеннях на аудиторію в 15-20 людей та взяття кредиту на запис альбому. Серед тих, кого все ще можна (і потрібно) вважати інді-музикантами, бо вони випускають свою творчість на незалежних лейблах: Arctic Monkeys (мабуть, найбільш комерційно успішний інді-гурт), Daughter, Editors, Franz Ferdinand, Father John Misty і тощо, тощо, тощо - безліч імен, які мають щонайменше мільйонну аудиторію на тому ж Spotify, наприклад. Інді-гуртом формально можна вважати навіть Radiohead, але першу половину творчого шляху, за яку вони і встигли заробити всесвітню популярність, вони пройшли як гурт, підписаний на мейджор-лейбл.

Не називати інді-музикою все підряд не так вже й важко, оскільки «інді» - це не жанр музики: варто просто перевірити, з яким лейблом співпрацює артист, а потім вже подумати над тим, в якому жанрі він це робить.