Сформувавшись в
середині 70-х років минулого століття як антитеза панк-року, постпанк майже ніколи не давав слухачеві про себе забути,
ніколи не маркувався як застарілий чи такий що втратив актуальність. Ось і
зараз він переживає розквіт чергової хвилі (здебільшого – завдяки молодим
британським гуртам, творчість яких сформувалася як реакція творчої молоді на
брекзит). Така “живучість” безперечно має свої причини, що полягають
у характерних для жанру рисах, про які поговоримо далі.
Та спочатку коротесенький екскурс в історію. Почалося все з того, як вважається, що у 1978 році Джон Лайдон, якому було затісно в межах досить одноманітного, хоча й ексцентричного панку, покинув Sex Pistols та заснував власний гурт Public Image Ltd., творчість якого і вважається такою, що заклала ґрунт для подальшого розвитку постпанку, а кілька перших альбомів PiL (Public Image та Metal Box) здобули статус класичних для жанру.
 |
| Public Image Ltd. |
Класикою постпанку також вважається інший гурт, хоча він проіснував значно менше PiL та має в дискографії лише два альбоми - Joy Division.
 |
| Joy Division |
Також серед таких, що зробили найбільший внесок у розвиток постпанку, не можна не згадати The Cure та The Fall.
Згодом, з новою,
черговою хвилею, постпанк тісно сплівся із ще одним помітним музичним
явищем 80-х років – жанром «Нова Хвиля» (New Wave). Саме тому можна
помітити спорідненість та певну кількість спільних рис між ними: обидва «холодні»,
похмурі, майже беземоційні, в обидвох особливу роль для мелодійних малюнків
відіграють басові партії. Крім того, у сучасному його стані постпанк майже неможливо
уявити без синтезаторних вплетінь, які він запозичив саме у ньювейва. У той же самий час сам постпанк став
одним з основних стовпів для формування ще одного популярного нині жанру – альтернативного року, що стрімко почав розвиватися в середині 90-х років ХХ століття.
Характерні риси постпанку
Спорідненість з панк-музикою, яку неможливо ігнорувати. Постпанк здебільшого настільки ж сирий та грубий, настільки ж інтенсивний, як і панк. Водночас цей жанр, маючи витоки з панку, відмежувався від візуальної та частково від ідеологічної складової цього направлення, адже панк – це не тільки музика, а й певний образ, зовнішній вигляд, а також спосіб життя.
Менший рівень агресивності та безкомпромісності у порівнянні з панком. Постпанк однозначно менш консервативний, більш рухливий та навіть подекуди не цурається традиційно «попсових» хуків у приспівах, завдяки чому краще запам’ятовується та й взагалі виглядає набагато більш дружнім до пересічного слухача.
Схильність до експериментаторства, що споріднює постпанк з авангардизмом, з арт-роком та такими його яскравими представниками як Девід Бові, Pere Ubu, The Velvet Underground, The Raincoats тощо.
Досить специфічний, «холодний», низький, беземоційний, а часто й байдужий вокал. Типовий приклад – Ієн Кертіс, вокаліст Joy Division, Джон Кінг з Gang of Four або Марк Сміт з The Fall, у вокалі якого щоправда трішки більше експресії та істеричності.
Прямолінійна, монотонно-повторювана меланхолійна ритміка, основою якої є в’язкий басовий малюнок. Часто мелодійно така музика відчувається панічно-нервовою, таємничою та «темною».
Тематично постпанк – жанр досить розрізнений та неоднорідний: деякі з його представників зосереджуються на дослідженні тем самотності, смерті, саморефлексії (The Cure), деякі робили і роблять музику про і для робітничого класу (The Fall), але загалом саме соціальну та антивоєнну тематики можна визначити як основні, найхарактерніші для постпанку.
Також ідеологія жанру заснована на ідеї рівності та єдності: соціальної та культурної.
Найкращі сучасні представники жанру
Минуле та класичне – це добре, але я була, є та й мабуть завжди буду прихильницею думки, що минуле – то минуле, воно є й нікуди його подіти, але ностальгія – досить згубне почуття, якого за можливості потрібно уникати, концентруючись на тому, що ми маємо тут і зараз і що можемо мати в майбутньому. Зокрема це стосується й музики. Тому у якості заміни старим (при всій повазі) пропоную нові, молоді та сучасні постпанк-гурти, що безперечно варті уваги слухача.
Squid
Дебютна платівка під назвою Bright Green Field цього британського гурту побачила світ у травні 2021 року, але ще до цього вони заявили про себе як про один з найперспективніших молодих гуртів у жанрі постпанк синглами Houseplants та The Cleaner. Гурт поєднує розумну та гостру лірику з оригінальними мелодійними ходами за рахунок чого їхні пісні тривалістю 6+ хвилин не набридають та викликають бажання повертатися до них знову й знову.
Fontaines D.C.
Цей ірландський гурт все ще можна назвати молодим, адже їхня перша платівка побачила світ у не такому ще й далекому 2019 році, а зараз вони мають у своєму творчому доробку вже цілих три альбоми. Це представники досить прямолінійного та трохи «вуглуватого» гітарного постпанку з деякими намаганнями експериментувати, головна особливість якого полягає у тому, що він від ірландців та про ірландців.
shame
Ці британці тяжіють до більш класичного, стандартного постпанк-звучання та атмосфери через що часто мають нарікання у відсутності власного обличчя та якихось характерних рис, завдяки яким їх можна було б запам‘ятати. Та на мою думку все ж заслуговують уваги. Друга платівка краща за дебютну, більш виразна.
Protomartyr
black midi
Представники креативного крила жанру, які сміливо розсувають та навіть майже руйнують його межі своїми сміливими експериментами. Маю невеличку особисту проблему з такими «ботаніками» від світу музики, тому що часто це виглядає як технічність заради технічності та вихвалянь типу «ти диви як я можу». Але менше з тим, не можу не відзначити, що їхній внесок в сучасний постпанк дійсно величезний, а вони поки створили всього лише два альбоми. Гурт йде своїм власним шляхом і це варто цінувати.
Goat Girl
Жінок у цьому жанрі не так багато, як хотілося б, а чи не найпершим на думку спадає саме цей гурт, що складається тільки з жінок. М’який, інтроспективний, трішки танцювальний та мрійливий постпанк з гарною лірикою, синтезаторними відтінками та непоганим вокалом.
Porridge Radio
Якщо вам потрібен більш темний та нервовий жіночий постпанк, можете звернути увагу на цей гурт, у якого зовсім нещодавно вийшов новий альбом (хоча, чесно кажучи, попередній, що має назву Every Bad, особисто мені подобається набагато більше, тому радила би послухати саме його).
Do Nothing
Окремої уваги заслуговують кліпи гурту (тому що це майже завжди дуже смішно та абсурдно):
IDLES
Last but not least, як то кажуть. Гадаю, що не дуже збрешу та перехвалю їх, якщо скажу, що саме ця брістольська п’ятірка «винна» в тому, що у двадцятих роках
двадцять першого століття постпанк переживає черговий ренесанс та навіть трішечки
засунув свою голову в мейнстрім. Як це їм вдалося? Чому саме вони? Як здається
особисто мені, не останню роль зіграли такі якості як щирість та неймовірна
харизма учасників IDLES, зокрема
фронтмена Джо Талбота.
Запальні та емоційні, в своїх піснях (тексти яких багатьом на перший погляд можуть здатися дурнуватими) вони порушують питання соціальної нерівності, токсичної маскулінності, важливості фемінізму, важливості здібності бути уразливим, не боятися говорити зокрема й про власні ментальні проблеми тощо. Останній альбом гурту, реліз якого відбувся в листопаді 2021 року, вийшов більш інтимно-особистим з точки зору лірики та експериментально-артовим музично, але не гіршим за перші три.
Список вже вийшов великим та втомлюючим, та він все ще не повний, не вичерпний. Viagra Boys, Parquet Courts, Iceage, Dry Cleaning, The Murder Capital, bdrmm та багато інших гуртів, що створюють сучасність постпанку, заслуговують не менше уваги, ніж перелічені.
Коментарі
Дописати коментар