Дата релізу: 19.08.2022
Жанри: Pop
Rock
Оскільки Брендон Юрі – настільки ж популярна, наскільки й контроверсійна особистість, гадаю, буде правильним одразу ж зробити акцент на кількох моментах:
- я дійсно вважаю Брендона дуже гарним вокалістом (можливо, найкращим в мейнстримній поп-рок музиці, або, щонайменше, одним з найкращих), він має надзвичайно приємний тембр голосу і діапазон, який дозволяє йому впоратися зі складними вокальними партіями;
- я не вважаю правильним, що якісь скандали навколо особистості (особливо якщо як мінімум половина з висунутих «звинувачень» не витримує жодної критики) мають і можуть впливати на сприйняття творчості цієї людини, впливати на ставлення до її творчості (саме до творчості, а не до самої людини).
А тепер поговоримо безпосередньо про сам Viva Las Vengeance. Чи поганий це альбом? На мій особистий смак – скоріше так, ніж ні. Чи є в ньому моменти, за які його можна назвати об’єктивно поганим? Так. Наприклад – дуже слабка лірична складова. Але Брендон Юрі ніколи не був гарним ліриком, давайте чесно. Навіть в моменти, коли він дуже щирий у тому, про що співає, текстово це завжди дуже просто, без найменшої претензії на вишуканість та образність.
Чого в цього альбому не відібрати так це того, що це – дуже Брендонівський
альбом, максимально Брендонівський. Мабуть, Юрі поступово в той чи інший спосіб
«позбувався» учасників гурту Panic! at the Disco аж до того моменту, поки не залишився один, для того, щоб нарешті вже стати
самим собою (і я насправді не впевнена, чи жарт це, чи може й правда).
Viva Las Vengeance – вже третій альбом з моменту, коли Брендон став єдиним офіційним учасником P!atD. Це вже достатній доробок, щоб можна було визначити кілька ключових ознак, що є характерними для його творчості:
- мюзикловість: ця музика наче створена для бродвейських підмостків, вона дуже театральна, химерно-гротескна, гламурна, пафосна, надмірна, чванлива;
- відчутний вплив класичного року 70-х років, більшою мірою, звичайно ж, гурту Queen, в любові до творчості якого Брендон неодноразово зізнавався.
І саме у Viva Las
Vengeance ці характеристики, як то кажуть, «викручені на максимум». Вперше
Брендон дуже послідовний в дотриманні цих рис, тому альбом вийшов надзвичайно
цілісним, від першої до останньої секунди витриманий в єдиній стилістиці. Чи подобається
вам ця стилістика, чи ні – справа особиста, повністю залежить від смаку. Для
багатьох альбом може бути дратуючим, враховуючи, наскільки він насправді
поверхневий та посередній у посилах, які він у собі несе, але водночас
інтенсивний в своїй показній пихатості. Це дійсно трішечки набридає за 43 хвилини
хронометражу. А дуже
багатьом він не сподобається
тільки з тієї однієї простої причини, що вони все ще є прихильниками естетики
двох перших альбомів P!atD.
5/10
Послухайте Viva Las Vengeance на улюбленій стримінговій платформі. Напишіть в коментарях, що ви думаєте про цей альбом, якщо слухали його.
Коментарі
Дописати коментар