Як ви всі, швидше за все, вже знаєте, зовсім нещодавно фронтмен та вокаліст (а також руки, серце, душа й мозок) Low Roar Раян Каразія помер у віці 40 років. На жаль, я не володію здібністю переміщень в часі та просторі, щоби мати хоча би теоретичну можливість зробити щось, щоб цієї трагедії не сталося. Хоча у цьому випадку мені би дуже того хотілося.
Єдина розрада, яку я знаходжу для себе як для людини, в житті якої
творчість Low Roar важить дійсно надзвичайно багато –
надалі продовжувати робити все від себе залежне, щоб творчість Раяна жила
якомога довше, щоби вона не стала забутою. Зокрема – в україномовному
середовищі, де про творчість Low Roar немає нічого. Тож я не тільки сама продовжу слухати регулярно, а й за можливості буду нагадувати про
творчу спадщину Раяна відвідувачам мого блогу, бо вона того варта.
Один з форматів, який я для цього обрала, насправді – найочевидніший: статті, присвячені кожному окремому альбому, які будуть опубліковані в день релізу тої чи іншої платівки. 8 листопада 2019 року відбувся реліз альбому ross., отже, на цей раз мова піде саме про цю роботу.
ross. доволі відчутно відрізняється від двох своїх попередників – альбомів 0 та Once in a Long, Long While…, про які ми також обов’язково детальніше поговоримо, коли прийде їх час. Його умовно можна було би назвати певним «поверненням до витоків», порівнявши з дебютною платівкою Low Roar, оскільки основу жанрів цих альбомів становить інді-фолк, але й з ним вони багато у чому все ж таки досить різні. ross. у порівнянні з ним, безперечно, більш вишуканий і стилістично цілісний.
Не знаю, чи був закладений в обкладинку альбому якийсь особливий сенс (це насправді архівне фото місцевості десь на південному сході Англії, де альбом було записано), але, поглянувши на неї, можна зрозуміти, якою є загальна атмосфера ross. Я як ніби не синестетик, але це - пастельний альбом. Тут немає жодного чистого кольору - всі тією чи іншою мірою розбавлені білим.
Спокійна та затишна місцина в якусь напівхмарну погоду, зображена в нейтральних тонах чи то на світанку, чи то на заході сонця – це приблизно те, в чому слухач і опиниться, ввімкнувши ross. Жанрово-стилістично в цій роботі однозначно переважає спокійний та невибагливий, стриманий акустичний інді-фолк, лише іноді прикрашений електронними елементами та тими чи іншими ефектами на голосі або ж інструментах, вставками духових, почасти - оркестрового аранжування.
Про що ross.
Як такого якогось спільного тематичного концепту, що об'єднував би собою треки, ross. не має, але в ньому все ж є одна особливість, яка частково виконує цю функцію. Треки з ross. на рівні суб'єктивних відчуттів часто можна порівняти з фото. Не зрежисованими, постановочними, а живими, справжніми, вихопленими з якихось випадкових моментів звичайного буденного життя, наповненого своїми радощами та смутком. З фото, дивлячись на які, ти пригадуєш моменти, в які вони були зроблені. Як і інші альбоми Low Roar, ross. доволі кінематографічний: під час прослуховування цих пісень в уяві час від часу спалахують образи того, про що вони розповідають. І, як завжди, це збірка надзвичайно особистих для автора історій. Тобто, цей музичний альбом у певному сенсі - фотоальбом, котрий Раян нам дозволив погортати.
🎵 Пісню, що відкриває цей альбом, можна було би порівняти зі світлиною закоханої пари. Їхні стосунки тільки-тільки почались, вони ще не підозюють, що незабаром будуть одне одним розчаровані, не знають, як розвиватимуться їхні стосунки, але в цей момент, тут і зараз, вони щасливі та вдячні одне одному та долі, що зустрілися.
🎵 Slow Down, якщо спробувати продовжити аналогію з фотографіями – портрет, без жодного сумніву. А якщо ще точніше – селфі. Саморефлексивна, подекуди трохи самокритична та чесна, вона розкриває страхи Раяна як митця, популярність котрого в один момент різко зросла. І страхи ці не тільки й не стільки за себе самого, свій стан, а й за нову аудиторію.
I’m a loaded gun
I won’t hurt anyone
- одні з найзворушливіших рядків на цьому альбомі.
🎵 H.A.F.H. – пісня, з назви якої, якщо її розшифрувати (Home Away From Home), стає одразу зрозумілим, про що вона. Тут Раян вкотре повертається до теми переїзду, перебування далеко від рідного дому, рідної країни, порівнюючи себе на новому місці зі звіром, що гниє у власній клітці. І справа тут, здається, не тільки в неправильно обраному новому місці, а в не в тій людині поряд. В людині, від якої не відчувається ані розуміння, ані підтримки.
🎵 В I’ll Make You Feel електронні елементи, перші паростки яких почали проростати у попередньому треці, розквітають ще більше, прикрашаючи собою інді-фолкове тло, роблячи його трохи більш багатошаровим, ніж у двох перших піснях. Будучи також піснею про кохання з достатньо світлою на перший погляд атмосферою, лірично вона скоріше моторошна, ніж романтична, тому що демонструє кохання, стосунки як щось таке, що поневолює людину.
I'll make you feel
I'll make you fly
On top of the world
Smothered in light
What could you do?
And what can you not?
Self-confidence
Something you've got
І це відчуття посилює поступово наростаюча стіна синтезаторних шумів.
🎵 Not Around – щемка за зворушлива пісня-звернення, судячи зі всього, до дитини, просякнута тривогою та турботою. Основу мелодійного малюнку тут складає акустична гітара, підкреслена духовими, що в цілому позитивно впливає на її атмосферу, але вступ цієї пісні аж занадто затягнутий: одну хвилину двадцять секунд тут фактично нічого не відбувається. І загалом в ній дуже мало тексту - акцент зроблений на мелодійний малюнок, який за весь хронометраж треку не надто й змінюється чи хоч якось розвивається.
🎵 222 – ще одна балада, цього разу – клавішна. Можливо, одна з найпростіших, вона, однак, водночас й одна з найпомітніших пісень альбому, одна з тих, які, скоріше за все, запам’ятаються чи не з першого разу будь-якому випадковому слухачу за рахунок приспіву, який насправді є приспівом дуже умовно, номінально, бо дуже короткий.
You've got more to lose than anybody else in here
So don't sit around waiting for your darkness to appear
Також ця пісня – одна з найкращих на альбомі з точки зору вокалу: він тут, як мені здається, якийсь особливо проникливий.
🎵 Feel Like Dying – не просто сумна, а якась навіть безпорадна за настроєм пісня, хоча тематично вона дуже-дуже проста: ліричний герой дуже шкодує про завершення стосунків, мріє та благає відновити їх. Кульмінаційний момент в ній – абсолютно чарівний з точки зору мелодії.
🎵 The Machine – пісня, в ліриці якої розібратись достатньо складно. Я маю припущення, що це щось типу про критику державно-економічної системи, капіталізму... Можливо. Як ви розумієте, я не дуже впевнена в тому, наскільки близька до істини моя інтерпретація цього тексту, тому не треба сприймати її як ультимативну, але я просто не знаю, як інакше розшифрувати рядок «машина, що пограбувала моїх батьків, не дає мені спати всю ніч». У цьому я бачу натяк на те, що музикант у сучасному світі просто змушений продавати свою творчість корпораціям, щоби отримати шанс стати відомим. Давайте я повернусь до порівнянь пісень в ross. з фото та скажу, що цю пісню я уявляю панорамним фото якогось абстрактного мегаполісу з його численними хмарочосами та заторами.
The machine that robbed my parents keeps me up
All night
With it's devilish grin and plastic bags dead
Inside
We don't stand a chance
We don't stand a chance
Синтезатори в ній, що час від часу нагадують чи то «скляні» дзвоники, чи то
воду, що ллється, створюють дуже-дуже особливу атмосферу, яка доволі сильно контрастує і з тим, про що заспівано, і з тим, як.
🎵 Ще один трек з унікальною (але зовсім відмінною від попередньої) атмосферою – Blue Eyes. Найкоротша пісня в альбомі звучить так, наче це саундтрек к якомусь дуже старому романтичному фільму, Є в її приглушеному звучанні щось привабливо-вінтажне, що підкреслює те, про що ця пісня - раптову короткочасну закоханість. Але вона аж занадто, на жаль, коротка – її хочеться більше. І це буквально єдина проблема цієї пісні.
🎵 Завершується альбом дуже символічно – піснею про самотність. Та бажання позбутися її.
Take a walk through my door
Please come in…
(I’ve been here before)
Please come in…
(I’ve been here before)
Come in
(I’ve been here before)
My heart is an empty house
My heart is an empty house
Пишна й велична, містяча в собі одну з найзворушливіших метафор незакоханого серця, в яке ніхто також не закоханий, як порожнього будинку, Empty House поєднує в собі все, з чого складався ross., найкращим чином демонструючи, наскільки цікавим та приємним може виявитися поєднання мрійливо-меланхолійного інді-фолку з химерними елементами електроніки та подекуди – оркестровими вставками.
Час від часу ross.
може створювати собою дещо «заколисуючий» ефект, тому що більшість пісень тут не
тільки дуже повільні, а й надто рівні та, знову ж таки, стримані. Лірика в
ньому здебільшого дуже проста, але як завжди чесна та щира. Крім того, він
добре спродюсований, логічно побудований і, безперечно, майстерно виконаний. Це,
можливо, не те, що зможе вразити, проте тут достатньо
моментів, до яких хочеться повертатися знову й знову.
Послухайте ross. на улюбленій стримінговій платформі. Напишіть в коментарях, що ви думаєте про цей альбом, якщо слухали його.
Також пропоную почитати про те, чому maybe tomorrow... - найкращий на мою думку альбом Low Roar.
Коментарі
Дописати коментар