No Wave: коротко про жанр

 



Одним з найскладніших для ідентифікації різновидів музичних жанрів є, безперечно, No Wave - жанр, який виник наприкінці 70-х років минулого століття в Нью-Йорку як певна «опозиція» у першу чергу до жанру New Wave, що набирав тоді оберти популярності. Джерелом походження No Wave традиційно вважається панк-рок, для якого однією з найбільш характерних рис також є несприйняття та заперечення сучасних трендів, поп-культури загалом. А складність ідентифікації полягає в тому, що якихось усталених рис як таких ноу-вейв не має, окрім схильності до заперечення мейнстріму, певного нігілізму: зрозуміти, про що ж саме ми говоримо, коли говоримо про музику в цьому жанрі, доволі важко.

Послідовники ноу-вейву часто були не тільки самоуками, а й людьми, які могли собі дозволити лише найбюджетніше, доступне обладнання, а також які не хотіли, щоби створювану ними музику відносили до будь-якого з жанрів. Ключовими постатями жанру називають Браяна Іно (який також вважається "батьком" ембіенту), Ґленна Бранку та Різа Чатема

No Wave: характеристики жанру

Як я вже зазначила вище, No Wave - жанр, який не має яскраво виражених рис, але деякі особливості все ж таки виокремити можна:

  • "сповідування" принципу do it yourself, тобто, гурти, як правило, працювали над записом самостійно, без залучення великої технічної команди;
  • жага до експериментування, застосування нетрадиційних підходів до створення музики та звукозапису (що дуже контрастувало з шаблонним, усталеним підходом, пропагованим в поп-культурі);
  • використання здебільшого доступних, недорогих інструментів;
  • в основі жанру – панк-рок з різноманітними авангардними домішками до нього, з домішками ознак багатьох інших жанрів: від фанку до джазу;
  •  структура пісень проста, а темп зазвичай пришвидшений;
  • основа мелодійного малюнку – гітара, манера гри на якій доволі агресивна з використанням дисонуючих акордів, шумів та реверу.


Хоча ноу-вейв і не мав великого успіху та завжди залишався в андеграунді, він значно вплинув на розвиток багатьох інших жанрів, здебільшого тих, основою яких є гітарний шум (нойз-рок, індастріал тощо).

Коментарі

  1. Нещодавно слухав лайв-альбом одного із перших ноу-вейв гуртів: Swans (тих самих, що To Be Kind, але на початку своєї кар'єри) - Public Castration Is A Good Idea, так мені довелося від страху весь час прослуховування оглядатися назад, бо було реально моторошно від того, що вони творили на сцені. Лупцювали синтезатори, з усієї сили били по струнам басу, кричали, верещали, короче це було реально схоже на виклик Сатани в прямому етері без СМС та реєстрації. Ледве заснув потім.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ноу-вейв загалом - дуже специфічна штука, це правда. Не дивно, що жанр ніколи не мав і не має великої популярності.

      Видалити
    2. Я уявляю, яким би був наш світ, якби люди слухали стільки ж ноу-вейву, скільки зараз вони слухають інстасамку чи інший шлак. Ми би жили в справжній утопії...

      Видалити
    3. Я обома руками за різноманіття і якомога більшу кількість жанрів щоб кожен знайшов собі те, що йому підходить, але інстасамки з моргенштернами в топах прослуховувань українцями в стрімінгах - то окремий біль. Я розумію, що це музика, розрахована на підлітків, і навряд вони будуть слухати щось інше (жанрово), бо ще елементарно не дозріли до того, але ну хіба немає альтернативи цим, прости господи, "виконавцям"? Зараз саме в топах вони фігурують значно рідше, але все одно буває, та й 100% дуже багато хто не відмовився від прослуховування подібного.

      Видалити
    4. Ну от проблема якраз в тому, що альтернатив немає. Кого їм слухати замість них усіх - Степана Гігу? Поплавського? Тіну Кароль? В Америці для таких потреб є Playboi Carti, наприклад, в інших країнах - там теж точно є свої представники. А у нас хто? Отож. Їм просто пофігу на те, кого вони слухають, звідки ці виконавці - їм ліньки щось міняти і відмовлятися від чогось, бо це потребує зусиль та заміни.

      Видалити
    5. Моя обізнаність в сучасній українській музиці, на жаль, настільки мала, що я точно не порадник в цьому, але ж є купа західних поп-реперів та нова хвиля (ну, тобто, жалюгідна пародія, але ж осучаснена) поп-панку. Якщо слухати це вухом, яке зазвичай слухає щось типу Radiohead - крінжа крінжею, але ж для підлітків - те, що треба. Та й стимул почати вивчати мову. Тим більше, що наше (і російське, до речі, теж) здебільшого вторинне відносно західних аналогів, окрім випадків, коли підмішують національні фолк-мотиви типу якихось Go-A.

      Видалити
    6. Ну, окрім різних огидних мені фонків та цих самих інстасамок в топ-50 денного чарту Спотіфаю стабільно сидять Майлі Сайрус, Сем Сміт та різні західні поп-зірки, які чартяться зараз і у себе на батьківщинах. А щодо ваших (або твоїх, але не хочу тикати) варіантів заміни російських виконавців - нафіга воно їм, коли і так зійде? Їм просто нафіг воно не треба, коли в них є все те, до чого вони зникли і що їм втюхали ще до початку війни. І заборонити це теж не вийде, бо вони просто будуть слухати це нелегально, от і все. Мені здається, це просто вивітриться з часом саме собою і наступне покоління все ж таки прийде до західних виконавців або буде робити вже тут музику на їх рівні, але українською. Однак це лише мої сподівання та солодкі мрії.

      Видалити
    7. Небажання щось змінювати - дуже велика проблема нашого суспільства загалом, не лише в музиці. Бо багато з того, до чого ми звикли - не окей. Забороняти - не вихід, це правда, єдиний варіант - створювати своє. І створити щось, що дорівнює за якістю тому, що роблять для інстасамки (бо навряд вона робить щось сама) не так вже й складно, думаю, видатним музикантом бути не треба. Послухайте Карді Бі та сплагіатьте її українською, бо ота сама самка - це буквально руснява дешева її копірка. Тут ще може відігравати свою роль підсвідома меншовартість, яка вселяє впевненість, що все, що Там - воно якісніше і краще. Але то вже до психологів.

      П.С. До мене можна на "ти".

      Видалити
    8. Ну українська Карді Бі у нас вже є - це alyona alyona, я обожнював її в свої 15-16, коли якраз вийшов її дебютний альбом "Пушка" і вона була у відносному андерграунді. А зараз не знаю, що там вона і як. І плагіатити нічого не довелося, бо у неї свій стиль, гострий та точний, як довбана катана. Але якось ні, чомусь Альону підлітки не слухають, напевно через те, що вона себе зараз ніяк і не проявляє у медійному просторі, а може це я просто не бачив. Та й взагалі, якщо так подумати - чи можна адаптувати стиль "slay queen bitch 💅" українською? Особисто я якось не уявляю, враховуючи те, яка у нас більш мелодійна від англійської мова.

      P.S. Все ж не буду тикати, я якось засмучуюся від такого.

      Видалити
    9. Таки я бачу в Карді Бі і Альоні величезну різницю, яка може відігравати свою роль: у однієї ну прям дуже сексуалізований образ, у іншої - зовсім ні (і не думаю, що може бути), а інстасамка якраз і зовнішньо намагається під те косити, не тільки музику тирить.

      П.С. Можна на ти і не треба засмучуватись, бо нічого такого страшного в цьому немає =)

      Видалити
    10. Є в нас така панянка ЮЮ, якщо знаєте. Екс-учасниця Yuko. От вона могла б цю нішу українського закосу під Карді Бі зайняти цілком, в неї щось такого типу виходило, коли вона пішла в сольну кар'єру. Але з початком повномасштабної там, здається, клепка в голові на місце стала, бо пішли пристойні сумні пісні та й ще, о диво, українською.

      Видалити
    11. Може після війни вона повернеться до такого образу та крінжово-сексуалізованих пісень, хто знає, бо зараз, я розумію, зовсім не ті часи, щоб таке робити. Зараз якщо крінжу, то тільки про пса Патрона чи іншу подібну кон'юнктурщину.

      Видалити

Дописати коментар