Останні майже 20
років Arctic Monkeys впевнено утримують рівень одного з найвідоміших та найвпливовіших гуртів у
світі. Для мене це приклад інді-гурту, який зміг, приклад гурту, не якого
створив лейбл, а який сам зробив свій лейбл відомим, адже в каталозі Domino Records це – найяскравіша зірка.
Хоча, якщо озирнутися назад та оцінити творчій шлях Arctic Monkeys не був ані рівним, ані безхмарним. Далі вашій увазі – моє суб’єктивне
бачення всіх семи альбомів гурту, обґрунтоване тими чи
іншими факторами (і не обґрунтоване нічим крім мого до них ставлення).
7. Suck It and See (2011)
Єдина проблема
цього альбому полягає в тому, що він, в принципі, цілком відповідає своїй
обкладинці: блідий, невиразний, ніякий. 40 хвилин, що проходять фоном повз
вуха, не залишаючи по собі жодних вражень, жодного післясмаку. Гурт тут зробив
спробу знайти баланс між сучасним доступним радіоформатним гітарним звуком та
чимось більш вінтажним. В результаті робота прямо на старті заплуталась у
власних двох ногах та замість того, щоб йти - повзла.
6. АМ (2013)
А тут ситуація буквально
протилежна попередній: цей альбом дуже добре запам’ятовується (загалом) та залишає по собі післясмак. Але післясмак такий,
наче тебе 40 хвилин змушували їсти дешевий, не надто якісний пластик. Нахабний
та зухвалий, він вривається у вуха слухача, мабуть, найбільшим хітом гурту на
даний момент – «Do I Wanna Know?», а потім 11 разів марно намагається повторити цей успіх. Єдине, що особисто для мене добре в цьому
альбомі – лірика. Вона і тут, як завжди у Arctic Monkeys, на рівні.
5. Humbug (2009)
Вважається
найтемнішим та найважчим альбомом гурту. Тут вони відійшли від жвавого та
задерикуватого звучання перших двох альбомів, спробувавши зробити з одного боку
щось м’якше, з іншого – менш доступне, доросліше. І
загалом це вийшло зробити, але альбом, дуже добре починаючись, вже досить швидко
перетворюється на потік одноманітно-невиразних звуків та відходить на фон.
4. The Car (2022)
Через чотири роки
після першої спроби (котра, здається, не дуже сподобалась в першу чергу старим
фанатам гурту) повністю відмовитись від рокового звучання на користь чогось більш
лаунджево-артово-барокового, Arctic Monkeys повернулись, не відмовившись від
намірів продовжити свій шлях саме в цьому
напрямку навіть попри ймовірну невдоволеність тих таки старих фанатів. І ця впертість, безумовно, заслуговує на повагу – мало хто з
мейнстрімних виконавців наважується робити те, що навряд сподобається його
аудиторії. Але тут, на жаль, немає того, що зробило ообисто для мене Tranquility Base Hotel + Casino одним з трьох найкращих альбомів гурту, але про це трохи
пізніше, а тут можна прочитати більш розлогий відгук про The Car від мене.
3. Favourite Worst Nightmare (2007)
У гуртів, чий
дебютний альбом видався надзвичайно успішним, є кілька варіантів того, яким зробити
свого «другокурсника». Можна намагатись повторити успіх найвдаліших хітів з
першого альбому, потрохи перетворившись на поні з одним трюком, а можна просто
йти далі, не зважати на зовнішній тиск підсвідомо завищених очікувань. І Arctic Monkeys впорались з тиском,
створивши альбом, в якому з одного боку є дуже велика подібність на дебютну
платівку, з іншого – підґрунтя для подальшого росту.
2. Wherever People Say I Am That’s What I’m Not (2006)
Це дійсно
розкішний дебютний альбом, один з найкращих дебютних альбомів в історії сучасної
музики – тут без жодних сумнівів. Повний яскравих хітів, які дуже добре запам’ятовуються, в яких є внутрішня наповненість та сенс, що доноситься за
допомогою чудової, майстерної лірики. Але зараз, станом на 2023 рік, він,
попри всю свою легендарність котру не відняти, відчувається дещо застарілим, таким,
що втратив актуальність (і це нормально для альбому, якому майже 20 років).
1. Tranquility Base Hotel + Casino (2018)
Розумію,
наскільки дивним може здатись рішення посунути з п’єдесталу два найвідоміших альбоми Arctic Monkeys
заради найбільш контроверсійної
їхньої роботи, але в мене є на те кілька причин. По-перше, я вже неодноразово
це повторювала та можу повторити ще раз: сміливість повернутися спиною до свого
найбільш успішного комерційно альбому та піти зовсім іншим шляхом – крок, що
заслуговує поваги та оплесків. По-друге, цей альбом вийшов дійсно чудовим. Це
музика, яка може не засмакувати з першої спроби, особливо якщо звик до іншого,
але її якість неможливо не оцінити. TBH+C – альбом надзвичайно атмосферний та стильний, альбом
концептуальний. І ця концептуальність витримана тут у всьому: і в самому матеріалі,
і в тому, як зовнішньо оформлена ця «ера» розвитку гурту. TBH+C – альбом, якому не бракує сенсу і наповненості, не бракує того, чого, на
жаль, забракло останній роботі Arctic Monkeys: тут кожна друга
пісня – хіт, що запам’ятовується миттєво, що легко може підспівуватися гурту на
сцені глядачем в переповненому концертному залі.
В коментарях пишіть, як би ви ранжували альбоми Arctic Monkeys від гіршого до кращого, який з альбомів вам подобається найбільше та чому.








Оскільки я - повний товмак і слухав тільки три їхні альбоми, то розставлю те, що є:
ВідповістиВидалити3. AM (8.0/10)
2. The Car (8.9/10)
1. Whatever People Say I Am - That`s What I`m Not (9.0/10)
Tranquility Base Hotel + Casino послухайте, рекомендую. Він не заслуговує того, як його обхаяли тоді, коли він тільки вийшов. Але зараз, здається, вже всіх попустило, бо багато часу пройшло.
ВидалитиГм, зараз послухаю і повернуся зі своїм відгуком!
ВидалитиО, чудово! Чекатиму.
ВидалитиЯ послухав і зараз напишу рецензію на своїй сторінці на AOTY, але перед цим можна взяти з ва... з в... З ТЕБЕ одну маленьку обіцянку?
ВидалитиНе кидатися у разі чого капцями, якщо відгук не буде схвальним? 🤣 Не буду, обіцяю.
ВидалитиСаме так, це все, тепер я заспокоєний (наче), я можу публікувати свій відгук і мені нічогісінько за це не буде.
Видалитирізність думок і, відповідно, смаків стосовно чогось - це нормально
ВидалитиБезперечно, але все ж у мене був гіркий досвід капцівлетіння в мою сторону, коли я один раз написав жорстку негативну рецензію на улюблений альбом AOTY-ком'юніті. Тож тепер я перестраховуюся про всяк випадок, звичайна формальність.
ВидалитиУуууу, бувало, знаємо. Частково саме через це в мене окремий блог.
ВидалитиЛюди бувають, як би так сказати, трішки тойво 🤪. Серед музичних снобів таких доволі багато. Та й взагалі серед меломанів.
ВидалитиЯ вірю в те, що всі ми - трішки тойво, просто кожен - по-своєму.
Видалитиі це правда
ВидалитиА щодо ведіння блогу можна спитати? Оце в... ти його ведеш з самого липня і за весь час тут було доволі мало переглядів та уваги, наскільки я зрозумів. Як в тебе не пропала мотивація цим усім займатися й досі?
ВидалитиЯ цим займаюсь не для когось, а для себе. В мене немає й ніколи не було мети стати музичним блогером, наразі в мене є мета не поїхати кукухою, а музика в тому мені завжди допомагала. Перегляди в блозі є, але переходів з AOTY дуже мало - в основному з пошуковика гугла.
ВидалитиМені б дуже хотілося, що б цей блог виріс до чогось більшого, бо він неймовірно заслуговує на це. Але якщо тобі так комфортно - я ніскільки не проти, навіть більше за.
ВидалитиБлог в текстовому форматі завжди буде менш популярним за блог на ютуб. На жаль, притомного україномовного контенту про гідну уваги музику там немає (поки що), але на ютуб я точно не збираюсь.
Видалити...ти змінила колір фону чи це мій астигматизм дуріє?
ВідповістиВидалитиАга, змінила, сама того не бажаючи. Треба повертати назад.
ВидалитиЯ вимагаю повернення бежевого кольору, він був такий теплий та красивий, саме те, що треба!
ВидалитиХіба? А мені не дуже, але я порушила одне з базових правил користування інтернетом: не знаєш, що після того станеться - не натискай. І от мала халепу).
ВидалитиТак, я аж охнув, коли зайшов, він такий ніжний, що в мене відразу в голові There`d Better Be A Mirrorball заграв.
ВидалитиЯ загалом доволі довго намагалась знайти варіант оформлення, який мене б не бісив, тому тут за майже рік існування різне було. Може якось налаштую ще щось інакше.
Видалити😢ну добре...
ВидалитиО, налаштувала, наче гармонійно. Най побуде так якийсь час.
ВидалитиFun fact з "життя" цього блогу: колись тут все було в зелених тонах, таких "ядрених" 😂. Не дуже довго, бо це було надто страшне видовище.
ВидалитиБежевий is back, bitches! (ノ^ヮ^)ノ*:・゚✧.
ВидалитиЯ би хотів подивитися на художню хронологію цього блогу, жаль, що мене тут не було в липні 2022...
ВидалитиТак, і наче навіть виглядає не надто погано.
ВидалитиЩо ж до вигляду блогу - найдовше протримався ось той, що був до сьогоднішніх змін.
Сподіваюся, що бежевий протримається тут ще довше! До речі, треба морально підготуватися до нової релізної п'ятниці.
ВидалитиІ ще в мене сьогодні на моїй сторінці на AOTY теж відбулися зміни - я переробив всі оцінки, щоб вони були кратні 10, бо ті десяті безкінечні мені стільки мороки робили, що я просто вирішив від них позбутися
Видалитиа мені навпаки подобається система з кроком в 0,1, як у Pitchfork (думаю, з моїх оцінок тут це, в принципі, помітно 😂)
ВидалитиНу так, воно виглядає прикольніше та більш точніше, але я просто зрозумів в один момент, що для мене між 93 та 90 різниця й не така вже й велика, щоб її виділяти, та й альбоми оцінювати стало легше разом з цим. Тож тепер я не Pitchfork, а... хто завгодно. Короче, Отіс став мейнстримним.
Видалитиголовне, щоб зручно було
Видалити