Ідея прослухати дискографію шотландського гурту Cocteau Twins і надалі розповісти про неї була доволі спонтанною та полишеною на перший погляд будь-якої логіки. Гурт припинив існування більше 25 років тому, а отже про нього тепер згадує хіба що якесь невеличке коло людей – для більшого ажіотажу немає і вже навряд буде якийсь гучний інформаційний привід.
Проте Cocteau Twins – гурт, внесок котрого в становлення та розвиток такого жанру як дрім-поп переоцінити важко. Саме тому, навіть попри те, що останній альбом вийшов аж у 1996 році, творчість цього гурту варта того, аби відкривати її вперше для себе навіть зараз, коли є абсолютне розуміння, що нових альбомів ми від них ніколи не отримаємо.
Garlands (1982)
В дискографії Cocteau Twins цей альбом такий один, тому виглядає він в ній доволі дивно. Гострий, жорсткий, якийсь ніби трохи вугластий, він розкриває, мабуть, найтемнішу з можливих сторін дрім-попу, наближену навіть чи то до дарквейву, чи то до готики.
Тут не так багато дійсно яскравих моментів, що запам'ятаються. Але як відправний пункт, який разюче відрізняється від того, яким був весь наступний шлях, ознайомлення він вартий.
.jpg)
Head Over Heels (1983)
В цьому альбомі вже можна розгледіти те, що переважно являтимуть собою «класичні» Cocteau Twins надалі. В першу чергу лірично та естетично, атмосферно.
Попри дзижчачу гітарну активність та напористість попередника, Head Over Heels можливо навіть більш похмурий альбом, оскільки його темнота не стільки агресивна, скільки затягнута туманом холодної меланхолійності.
Treasure (1984)
Дійсно скарб, перша справжня коштовність в дискографії Cocteau Twins. Одна з класичних для дрім-попу робіт, що вміщує в себе те, що є для цього жанру традиційним – від суто технічних мелодійних та вокальних моментів до загальної атмосфери, котрою він і зачаровує.
За відчуттями його прослуховування схоже на дуже дивну подорож якимись надзвичайно таємничими та заплутаними хащами, в котрих не можеш нічого конкретного ідентифікувати або розгледіти. Але долаєш цей шлях не в страху, а з захопленням та цікавістю.
Victorialand (1986)
Такий же сюрреалістично-таємничий як і попередник. Але якщо той подекуди може здаватись аж занадто пишним, помпезним та навіть претензійним, Victorialand за рахунок мінімалістичного аранжування часто відчувається дуже одноманітним та монотонним. Хоча в такій певній медитативності, безперечно, також є своя краса та родзинка. Тим більше, що триває він всього лише 33 хвилини, що для нього, мені здається, є оптимальним хронометражем.
The Moon and The Melodies (1986)
А ось цей альбом, що вийшов трохи більше ніж за півроку після попередника, я би назвала однією з найдивніших сторінок в історії Cocteau Twins.
Сумнівний експеримент, на який навіть не обов’язково зважати, якщо ви хочете дослідити творчість гурту саме як одного зі стовпів дрім-попу. Оскільки в цій роботі, спільній з композитором Гарольдом Баддом, дрім-поп як такий майже відсутній. Переважно ці 37 з половиною хвилин наповнені одноманітним ембіентом, котрому дещо бракує об’ємності.
Blue Bell Knoll (1988)
За два роки гурт повернувся з більш традиційним для себе звучанням. І з одного боку це, безперечно, добре – вийти на вже знайомий шлях, а з іншого - Blue Bell Knoll стикається з тим, що мало чим відрізняється від кількох своїх попередників, не вносить собою в звучання гурту чогось нового. Це все ті ж Cocteau Twins, котрі, як тут здається, здатні бути тільки "поні з одним трюком". Але це враження оманливе, хоча так, атмосферний серпанок саме від цієї роботи розсіюється доволі швидко, не залишаючи по собі вражень.
Heaven or Las Vegas (1990)
Альбом, котрий, знову-таки, вважається класичною для дрім-попу роботою, а також однією з найкращих робіт Cocteau Twins. Швидше за все, він також є найбільш комерційно успішним їхнім альбомом. І це не дивно.
В ньому гурт доволі відчутно змінюється, презентуючи, я би навіть сказала, ледь не радіоформатну варіацію дрім-попу, доступну для максимально широкого кола слухачів. Таку варіацію, що пропонує мінімальний поріг входження. Але це зовсім не означає щось погане, ні. Він різноманітний, завдяки чому не дає стикнутись з відчуттям, що слухаєш одну й ту саму пісню по колу, як це бувало в дискографії Cocteau Twins іноді раніше. Пісні ритмічні та (що найнесподіваніше, бо тут це трапилось з цим гуртом вперше) "оздоблені" хуками, завдяки яким добре запам’ятовуються, а сам альбом послідовний та логічно структурований.
Four-Calendar Café (1993)
Після вражаючого Heaven or Las Vegas зробити щось настільки ж вагоме й яскраве – завдання надскладне. Але, як мені здається, гурту все ж вдалося зробити так, аби наступні, останні дві роботи після їхнього magnum opus, не виглядали на його тлі аж занадто блідо та невиразно.
Four-Calendar Café загалом продовжує шлях у напрямку дрім-поп радіоформатності. Але, на жаль, цілісності попередника йому все ж трохи забракло – тут дещо більше «провалів», котрі в оточенні інших, більш яскравих пісень, ризикують не запам’ятатися, не справити належного враження. Попри це, це дійсно прекрасний, приємний, вартий уваги та ознайомлення альбом.
Milk and Kisses (1996)
Враховуючи те, що, наскільки я зрозуміла, на момент запису та виходу альбому, котрий у висновку виявився останнім в історії Cocteau Twins, стосунки між учасниками гурту вже були напруженими, Milk and Kisses міг би вийти значно гіршим, ніж він є. Адже на той момент гурт, по суті, ще продовжував існувати лише через контрактні зобов’язання перед лейблом. Всім би, знаєте, робити свою «вимушену» роботу настільки ж добре та якісно. Milk and Kisses такий же легкий в сприйнятті, як два його попередники, цілісний та атмосферний, наповнений безліччю яскравих моментів, що неодмінно запам’ятаються та викличуть бажання повернутись до них. Гідне завершення чудового шляху, в котрому не відчувається гіркого присмаку того, як все насправді завершується.
Коментарі
Дописати коментар