Цей текст чомусь писався дуже довго і складно, з видаленням всього написаного і переписуванням наново безліч разів. А потім я зрозуміла, чому. Справа в тім, що мені не хочеться розповідати про альбоми Джоша Тіллмена (творчо більш відомого як Father John Misty) в контексті порівняння одного з іншим та ранжування їх від гіршого до кращого. Тому, мабуть, просто стисло розповім про кожен з них за хронологією виходу. Цілком можливо, що надалі статті в рубриці «Дискографія» будуть мати саме такий формат, оскільки хто я така, щоб вирішувати, який альбом гірший, а який – кращий (сказала людина, яка кожному прослуханому альбому ставить оцінки, молодець, логіка та послідовність – наше все).
Fear Fun (2012, Psychedelic Folk)
«Цей альбом – тест Роршаха. Якщо єдине, що ви бачите в ньому – посилання на наркотики, це те, що вас насправді приваблює та цікавить», - каже сам автор про цю свою роботу. І це буквально маніпулювання, газлатинг та намагання видати себе набагато глибшим та загадковішим, ніж ти є, тому що спочатку ти розповідаєш про те, що написав альбом під грибами (і мова зовсім не про печериці), а потім вимагаєш від слухача побачити в цій роботі щось більше. Добре, дитино, травмована не в міру релігійним деспотичним вихованням, ми все зрозуміли.
А якщо ж серйозно, цей альбом - доволі зухвала презентація альтер-его автора, власне, Отця Джона Місті, який оце щойно переїхав до самого Лос-Анджелесу з нахабною метою підкорювати це величезне та пафосне місто.
I Love You, Honeybear (2015, Folk Rock, Chamber Pop)
Якщо вам здається, що назва цього альбому настільки солодка, що хочеться піти попити водички – вам не здається, вона насправді така і є. Хоча це ж альбом чоловіка, безмежно закоханого у свою власну дружину, хіба ми можемо його за те засуджувати? Звісно ж ні. Знайти людину, з якою хочеш бути разом коли «корабель піде на дно» - це важливо і цінно.
Сама пісня, що озаглавлює собою альбом, насправді не відчувається аж настільки солодкою. Вона скоріше велично-трагічна та, я би сказала, занадто відверта. Як, в принципі, і весь альбом, з якого слухач дізнається про подробиці інтимного життя Джоша та Емми навіть те, що йому, можливо, ніколи і не хотілося б знати про інтимне життя абсолютно чужих йому людей. Але все це, звісно ж, покрите товстеньким шаром мізантропії та іронічності.
Pure Comedy (2017, Folk Rock, Chamber Pop)
Альбом, який поки що вважається magnum opus автора. І, мабуть, це навіть справедливо, оскільки попри те, що стилістично з музичної точки зору він близький до свого попередника, тематика тут змінилась з чогось достатньо вузького, делікатно-особистого, до масштабів суспільства.
Критика капіталізму, церкви як інституціїї, релігії як системи догм та розпливчастих суджень, критика суспільства споживання, висування певних дуже феміністичних по своїй суті ідей, підняття проблеми політичного розколу американського суспільства тощо – безліч філософських роздумів. Концепцію альбому вичерпно пояснює есей - я не розкажу про все це краще, ніж сам автор.
God’s Favorite Customer (2018, Chamber Pop)
Після епічного за масштабами не стільки звуковими (хоча вони, безперечно, є), скільки оповідними, Джош Тіллмен повертається до розповідей про особисте. Але вперше робить це саме як Джош Тіллмен, не дистанціюючись від того, про що хоче сказати, за допомогою альтер-его. Хоча псевдонім нікуди не подівся. Як не поділася і любовна лірика, але тут вона вже (на щастя) без інтимних подробиць: Just Dumb Enough To Try та Please Don’t Die – одні з найкрасивіших та найщемкіших балад, що я коли-небудь чула (а я загалом не прихильниця пісень про кохання – мало хто пише їх дійсно добре). В цьому альбомі Джош розкривається, напевне, найбільше саме як особистість, у якої є недоліки, слабкості та ціла купа психологічних проблем, більша частина яких бере витоки з самого дитинства. Як людина, що страждає на депресію.
Окрім відсутності маски саркастичного мізантропа в білому пальті, God’s Favorite Customer має ще одну разючу відмінність особливо від двох перших альбомів, але вже суто технічну: тут відбувається остаточний відхід від фолк-коренів в бік пишного та багатошарового чембер-поп звучання.
Chloë and the Next 20th Century (2022, Baroque Pop, Chamber Pop)
На своєму останньому (на даний момент, звісно ж) альбомі Джош Тіллмен не тільки сам відходить у затінок, а й відводить туди з собою своє альтер-его, розповідаючи вигадану історію про вигаданих персонажів.
Так, це робить цей альбом таким, з яким, мабуть, найскладніше «зрілейтитися», віднайти в ньому щось близьке, таке, що відгукнеться (хоча я не кажу, що з цим матеріалом подібне неможливо), але він має і свої певні переваги, якщо можна так сказати, яких немає в жодному з попередників. Chloë and the Next 20th Century – надзвичайно естетичний, атмосферний та кінематографічний альбом. Він ніби створений для того, щоби бути саундтреком для фільму, знятого колись там ближче до середини минулого століття.
В коментарях розповідайте, який з альбомів Father John Misty подобається вам найбільше, якщо ви вже знайомі з його творчістю.
Yay, новий рескін! І на цей раз з барабаном! Мене це тішить, як барабанщика, виглядає дуже круто.
ВідповістиВидалитиВи барабанщик? Ого.
ВидалитиТа оце прокинулась сьогодні зранку з думкою, що хочу, аби шапка з назвою в блозі була хоч трохи схожа на якийсь "фірмовий" лого, а у висновку за день переробила весь зовнішній вигляд, щоб все пасувало одне до одного. Але вийшло нічого так наче.
П.С. Я також сподіваюсь, що цей текст вийшов достатньо цікавим, аби заохотити до знайомства з творчістю FJM.
Вийшло дуже круто, ти молодець! А текст теж шикарний, аж захотілося піти послухати решту його альбомів, оскільки я слухав лише Chloë and the Next 20th Century. Але всьому свій час.
Видалитивін доволі багатостраждальний, тому радію, якщо дійсно вийшов цікавим для когось 😊
ВидалитиДля мене він вийшов дуже цікавим, тож дякую за нього!
ВидалитиА я, як завжди, дякую, що завітали.
ВидалитиМожна привітати вас з міжнародним днем боротьби за права жінок і побажати вам залишатися таким же прекрасним та надихаючим блогером, надихатися самій і прожити залишок свого життя в коханні, спокої та мирі?
ВідповістиВидалитиДуже дякую за привітання саме з днем боротьби за права жінок, а не якимось незрозумілим святом "весни, краси" і оцього от всього.
ВидалитиЯ сьогодні з нагоди цього свята слухаю лише жінок). Нормальний виходить марафон.
Я також приєднуюся до вашого марафону, якщо дозволите
ВидалитиЗвісно). Так якось сталося, що в моїх повсякденних плейлистах значно більше чоловіків, ніж жінок. Тож сьогодні трохи надолужу те, що колись пройшло повз мою увагу.
ВидалитиП.С. Принагідно нагадую, що можна на "ти".
Й досі не можу відійти після прослуховування maybe tomorrow..., хоча встиг за цей час виспатися...
ВідповістиВидалитиА я досі в шоці, що ти (якщо можна на ти) це послухав 😨 начитавшись оце тут того, що я писала про цей альбом. Жах).
ВидалитиЦей альбом значить для мене надзвичайно багато. Слухала його з дня виходу й аж до кінця жовтня 22го року щоночі, іноді - по кілька разів. Якийсь магічний ефект воно має, надзвичайної глибини робота. Після звістки про смерть Раяна слухати його музику стало дуже боляче - я ледь тоді подужала переслухати ross., щоб написати про цей альбом в блог до річниці релізу. А взимку от придбала дискографію Low Roar фізично і намагаюсь повертатись до прослуховування.
До речі, у 2023 році планую познущатись над відвідувачами блогу за допомогою Low Roar ще принаймні тричі: будуть тексти про Once In a Long, Long While..., 0 та, власне, про дебютний self-titled (один з них - в квітні, десь за місяць). Якщо нам впродовж року віддадуть посмертний house in the woods (Раян помер, коли весь матеріал для альбому вже був записаний) - буде й про нього (якщо мені стане моральних сил на те). А потім, після текстів на всі альбоми, швидше за все буде ще текст про мої улюблені його пісні. Так що stay tuned.
ВидалитиНу не знаю, що в цьому було жахливого, але я ж бачив цей величезний текст і я бачив, скільки емоцій та душі ти в нього вклала і наскільки він сильний, тому вирішив його прочитати та прослухати альбом заодно. Я люблю, коли люди видають такі великі проекти, над якими працюють довгий час, бо це завжди величезні джерела інформації та знань про світ. Ти проробила реально гігантську роботу, заслуговуючу мільйони переглядів, тож мені захотілося зробити свій вклад в її розповсюдження.
ВидалитиВ мене така сама історія була з For the first time гурту Black Country, New Road. Я не знаю, чому, але він мені дуже сильно запав з першого прослуховування і я постійно повертався до нього десь з вересня 2022 до сьогодення. Багато хто вважає його гіршим за Ants From Up There, але для мене він кращий, бо на ньому гурту вдалося зафіксувати куди більш гострий та реалістичний стиль, по відчуттям значно рідніший для них самих, ніж що було на наступному релізі. Він просто ідеальний для мене, це саме та музика, яку я би хотів написати і саме та музика, яку би я хотів прив'язати та споріднити з собою, щоб потім віднести в майбутнє і залишити це піснями моєї страшної та гіркої молодості. Тим паче, всім учасникам гурту десь до 25, тобто ми всі - сам гурт і його аудиторія - зумери і ми співаємо один для одного про одні й ті самі такі знайомі і рідні нам речі, що є буденністю нашого покоління і що можемо зрозуміти лише ми... І фандом у них доволі локальний та вузький, і завдяки цьому дуже теплий та доброзичливий. Короче в музиці BC,NR я знайшов свій притулок від жахів сьогодення та своє власне бомбосховище.
А щодо наступних текстів я думаю, що я надалі прослухаю всю дискографію Low Roar разом з тим, як будуть виходити твої нові тексти, бо коли ти слухаєш альбом та одночасно читаєш твою статтю про нього - це ідеальне доповнення, як ніби лекція або екскурсія до тих віддалених країв, в які тебе відправляє музика Low Roar. І мені неймовірно жаль, що Раян (лідер гурту, наскільки я розумію) пішов від нас, я дуже сподіваюся, що на тому світі він зустрівся зі своїм власним Капітаном. Короче, я дуже і дуже чекаю на нові тексти про них і сподіваюся надалі продовжити вивчення дискографії Low Roar, оскільки maybe tomorrow... мене дуже сильно зачепив і тепер я хочу ще, і ще, і ще.
Насправді я не думала, що той текст вийде таким величезним (якщо я правильно пам'ятаю - там щось близько 10к знаків), коли тільки збиралась його написати. Просто описала все, що бачу в цьому альбомі коли слухаю його (стосовно особливостей структури та концепції), що відчуваю стосовно нього. Це був дивний імпульс - просто відчула, що я МУШУ з кимось поділитися тим, що мене переповнює відносно цієї роботи, навіть якщо це ніхто й ніколи не прочитає. Написання тексту про maybe tomorrow - одна з причин існування цього блогу взагалі, бо я розуміла, що мені потрібен якийсь "майданчик", щоб розмістити про нього свої думки там, а не перший текст про нього в блозі лише тому що я вирішила дочекатись якоїсь події, до якої його можна прив'язати, як-от річниця релізу.
ВидалитиДо речі, про BCNR подумалось от, що я б, якщо не знала, що це відносно новий гурт з молодих людей, ніколи б не сказала. Не звучать вони для мене так. Навпаки - ніби зібрались дядечки вже десь так під 50.
ВидалитиВ мене така текстова терапія була з Морганом Прости Господи Уолленом та його останнім двогодинним альбомом, коли я просто видав якусь химерну історію про те, як він писав той альбом, кожного дня прокидаючись з похмілля під віскі, пишучи одні й ті самі пісні по колу під віскі і засинаючи під віскі. І знаєш, весь той величезний текст він не здається великим, якимось чином тобі вдалося передати відчуття самого альбому, що хоч він йде аж 63 хвилини, та насправді відчувається значно швидше.
ВидалитиА щодо BC,NR то я думаю, що коли буду пенсіонером (хоч і не думаю, що взагалі доживу навіть до 35-40 з таким життям), то така музика буде якраз по мені, бо вона звучить реально доволі зріло та позачасово, і водночас від неї зараз кайфують 18-25 річні музичні нерди типу мене.
Так, я читала той відгук). І ще думаю "хм, може щось цікаве", потім дивлюсь, а там майже 2 години контенту. І одразу зрозуміла, що навіть намагатись не буду 😂
ВидалитиА maybe tomorrow не 63 хвилини, а трохи менше 58. Так, я досі принципово ігнорую наявність синглової Everything To Lose в основному треклисті. До речі, це таки було зроблено спеціально для стримінгових сервісів - на фізичному носії її немає. Як і Clareland, але це мене здивувало.
ВидалитиТак, я спеціально проігнорував той сингловий едіт в кінці, як ти й казала.
ВидалитиУ Моргана Уоллена єдине цікаве те, що в нього якісь астрономічні показники по продажах та стрімінгах, хоча пісні звучать так що в них прослуховувань десь 20 повинно бути. Навіть не тисяч, а просто двадцять. Я не знаю і не до кінця розумію його феномену, але я думаю, що наступні тижнів п'ять цей гівнюк буде стабільно сидіти на першій сходинці Біллборду.
Мене не можна так байтити - я ж пішла перевірила 😂. Поклацала кілька пісень. Мені воно нагадало щось середнє між Томом Оделлом та Джорджем Езрою. І дійсно - в них приблизно по стільки ж слухачів на Споті.
ВидалитиВибач за байт, я думав, що мій опис тебе навпаки відверне. Хоча б тепер є нова мотивація переїхати до США та подивитися на те, який капець там відбувається в музичній індустрії, що там таке слухають в таких кінських дозах.
ВидалитиНу, в Україні в музичній індустрії відбувається такий капець, що її, фактично, і не існує зовсім, а люди ходять на концерти Полякової та Потапа в той час як такої музики взагалі не повинно існувати, бо вона не має на то права. Точніше, право існувати має,а от називатися музикою - в жодному разі.
ВидалитиПрочитавши це, в мене з'явилася ідея записати панк-альбом, в якому буде повний хаос, що втілить хаос із життя.
ВидалитиА які у тебе взагалі передчуття щодо музичного майбутнього України?
Хоча таке було б доцільніше питати в ЛС, але нехай вже тут.
ВидалитиЗагалом - мало що зміниться за виключенням, мабуть, того, що нарешті припинять випускати музику російською (вже припинили, не виключаю, що колись знов почнуть, але хочу сподіватись, що ні). Андеграунд завжди буде андеграундом та збиратиме маленькі зали, а, вибач на слові, цицясті звуковидобувачі (не завжди ротом) збиратимуть в палаці Україна повний зал аудиторії віком від 6 до 66.
ВидалитиУ нас є молоді поп-виконавці (з тих, хто ось так от згадався без особливих зусиль - Джері Хейл та Пивоваров, наприклад) і у них, думаю, у всіх плюс-мінус по кількості однакова аудиторія, є шось там типу репу в обличчі Калуша і ще когось, є якийсь там рок. Але все це завжди буде дуже локальним та переважно вториним відносно західного шоубізу.
Стосовно питань в приватні - тут є посилання на тг якщо треба і воно навіть працює (перевірила), посилання на інсту я прибрала, бо не веду (намагалась влаштувати і там музичний блог, але шось воно мені не подобається), але можна додати, бо, зрештою, там є функція повідомлень.
ВидалитиДякую, написав тобі в Телеграм
ВидалитиВідповіла
Видалити