Low Roar – Once in a Long, Long While… (2017): огляд альбому

And I wonder if I'll survive this

Without you...

 

Вже незабаром, а саме 14 квітня, третьому альбому Low Roar, який має назву Once in a Long, Long While…,  виповниться 6 років. А це значить, що прийшов час вкотре (але, звісно, не востаннє) нагадати вам, шановні відвідувачі блогу нотатки меломана, про творчість Раяна Каразії.

Джерелом натхнення (хоча, я би сказала, у цьому випадку доречніше використати метафору "натиснутим спусковим гачком") для створення OiaLLW стало розлучення Каразії. Ця подія, що мала доволі серйозний негативний вплив на його емоційний стан, спонукнула Раяна покинути Ісландію та певний час подорожувати світом, щоби зрештою оселитися в Польщі. Саме під час цього блукання, в проміжках між країнами, містами та нетривалими, буквально миттєвими (і завжди невдалими) стосунками, що в них іноді траплялися, і був написаний матеріал, котрий потім увійшов до Once in a Long, Long While… І всі ці фактори зіграли важливу роль в тому, яким цей альбом у підсумку вийшов, але про це трохи далі.

У якості обкладинки для альбому використане зображення, виконане в стилістиці малюнку, зробленого олівцем. На ньому ми бачимо, власне, Раяна без одягу. І це навіть не натякає, а доволі прямо та однозначно говорить слухачу, який ще навіть не встиг натиснути на "play", наскільки інтимною для автора є ця його робота, говорить, що Once in a Long, Long While… - це дійсно оголення, не стільки навіть фізичне, скільки духовне, емоційне. Я маю придбану наприкінці минулого року фізичну копію цього альбому у новому, наскільки я розумію, додруці. Там стилістика змінена з малюнку на його негатив і це, як на мене, не дуже вдала ідея - виглядає якось трохи дивно. Але на якість матеріалу, звісно ж, ця зміна жодним чином не впливає.

А тепер перейдемо безпосередньо до самого матеріалу. Як я вже казала вище, те, в якому психологічно-емоційному стані перебував Раян в той період свого життя, те, що він, по суті, не знав, куди себе у цьому стані подіти, прагнучи постійної зміни картинки перед очима, дуже вплинуло на те, якими вийшли пісні для Once in a Long, Long While… А саме на те, що у підсумку альбому, як мені здається, трохи бракує стилістичної єдності та послідовності в його музичному, мелодійному аспекті.

На мій особистий смак, наприклад, Once in a Long, Long While… був би бездоганним, якщо би весь був витриманим в стилістиці Don't Be so Serious. Можливо, проблема полягає ще й в тому, що після цієї пісні, що відкриває альбом та закохує в себе буквально з перших секунд об'ємністю, багатогранністю, величезною кількістю звукових нюансів, потім жодна наступна не справляє аж настільки потужного враження. Саме з точки зору того, як це звучить. Хоча вони теж мають багатошарову структуру, але ніби хочуть здаватися легшими, м'якшими, теплішими та світлішими, ніж мали би бути. Мелодійно більшості пісень дещо бракує нерву. Краплиночки нагнітання аби створювати необхідну атмосферу, що підтримувала би собою тематику альбому.

А тематично  Once in a Long, Long While…  - надзвичайно болючий альбом, просякнутий щирістю та відвертістю в кожному слові, кожній секунді. Розповідаючи про етапи завершення стосунків від намагання знайти взаєморозуміння, через пошуки кореню проблеми в собі, звинувачення самого себе, до розуміння, що нічого вдіяти неможливо, він стає все болючішим з кожним кроком. І точкою кипіння від відчуття якоїсь розгубленості та безнадійності через те, що було дорогим, але що не вдалося врятувати, від відчуття тотальної та всеосяжної самотності, стає найкоротша пісня альбому – Poznań, текст якої:

And if we ever break these walls down
It's easier said than done
Would I be crazy enough to follow
Or let the regret eat me up?
'Cause I know my way out
I run, I run
Well, there is no way out
I'm stuck, I'm fucked
In a cage, on a hill, that's where I'll rot

особисто мене вбиває морально щоразу. Так, наче я чую це вперше. Це одна з тих рідкісних пісень, після прослуховування яких я потім певний час просто не можу слухати нічого іншого. І доноситься все це до слухача без криків, істерики, надриву чи інших подібних зовнішніх ознак надмірної емоційності.  Але це, безперечно, несамовито емоційний альбом.

Послухайте Once in a Long, Long While… на улюбленій стримінговій платформі. В коментарях поділіться своїми думками та враженнями від цього альбому, якщо вже слухали його.